Навчальні матеріали

Тема заняття:  Ефективне спілкування - запорука успіху

Мета: сформувати уявлення в членів  клубу про основні види спілкування, уміння визначати реалізовану функцію спілкування в кожній конкретній ситуації.

План проведення заняття:

1. Спілкування.

2.     Мета, зміст і засоби спілкування.

3.     Форми спілкування.

4.     Види спілкування.
5.     «Виконання вправ на розвиток комуніка­тивних навичок учнів».

 «Одне із найвищих людських благ — розкіш  людського   спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері)

 Спілкування — це обмін інформацією між людьми, їхня взаємодія⁷. Спілкування — багатоплановий процес встановлення та розвитку кон­тактів між людьми, який породжується потребами в спільній діяльності, властивий всім вищим живим істотам, але на рівні людини обмін ін­формацією набуває доконаних форм. Насамперед спілкування людини усвідомлене і може здійснюватися за допомогою мови. У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета і засоби.

Спілкування — одна із основних форм людської взаємодії, важлива ознака життєдіяльності особистості як суспільної істоти. Починаючи з античності філософи досліджували суспільство як соціальне явище, що персоніфікує одну із провідних потреб людини — потребу у від­носинах з іншими, під час реалізації якої індивід опановує світ свого буття. Основу спілкування становить загальна предметна, насамперед   виробнича, діяльність, необхідність взаємодії, взаємодопомоги, вза­єморозуміння — обов'язкові умови існування та розвитку людства. Адже завдяки спілкуванню під час загальної діяльності відбувається вироблення і накопичення матеріального, соціального і духовного багатства суспіль­ства, засвоєння цінностей, соціалізація та самореалізація особистості. Завдяки спілкуванню відбувається зустріч і взаєморозуміння людей, їхнє самовизначення та самопред'явлення, взаємозбагачення: індивіди фізично і духовно створюють один одного.

Суспільство є важливим чинником суспільної інтеграції людей. Харак­тер, ступінь розвиненості суспільства — яскравий індикатор соціального здоров'я суспільства, міра його цивілізованості. Соціальне розуміння спілкування полягає в тому, що це — один із вимірів суспільної культу­ри. Відбиваючись у суспільній свідомості, практика і досвід спілкування закріплюються у вигляді норм, принципів, вимог, правил співіснування (культура і етика спілкування). Спілкування — багатогранне утворення, воно персоніфікує всі суспільні відносини: економічні, політичні, соці­альні, національні, моральні, побутові. Суб'єктом спілкування виступає окремий індивід або соціальна спільність, група. При цьому важлива форма їхніх контактів, види взаємин: безпосередні і опосередковані, анонімні й персоніфіковані, форм'ально-рольові (службові, офіційні, статусні) і неформальні (особисті, родинні, інтимні і т. п.). Спілкуван­ня — не тільки соціальне, але й соціально-психологічне явище. У про­цесі спілкування формується уявлення про норми, правила поведінки, етикет, тобто регуляційно-комунікативна функція. Під час спілкування регулюється (знімається) емоційне напруження у людських відносинах — афективно-комунікативна функція. Спілкування — синкретне поняття. Воно поєднує єдність мотивів, цілей, засобів їхнього досягнення, саму діяльність, поведінку суб'єкта. Значеннєве ядро спілкування, його змі­стовні особливості визначаються метою і засобами здійснення.

Справжня людяність взаємин — вища за будь-які умовності, ситуації та ритуали. У сучасних умовах загострення розбіжностей суспільного розвитку, кризи людини, посилення дії конфліктогенних факторів. Справді, людське спілкування — форма творчості, яка допомагає ви­явити і розкрити кращі сторони особистості. Воно будується на повазі гідності іншої людини, дотриманні вироблених людством простих норм моральності, звичок і т. п.

Люди не можуть нормально жити, обмінюватися досвідом, трудовими і побутовими навичками, не контактуючи один з одним і не впливаючи один на одного. У процесі спілкування люди не тільки формують свої уявлення про світ, виробляють взаєморозуміння, знаходять «спільну ¹ мову». Спілкування — це одночасний обмін діями, вчинками, думками і почуттями, переживаннями з іншими людьми, а також звертання людини до самої себе — до власної душі, спогадів, совісті, мрій. Для культурно   розвиненої людини спілкування стає потребою, його відсутність сприй­мається як тяжка, непоправна втрата. «Таємниця» спілкування полягає у прагненні та вмінні жити з іншими людьми у згоді та доброзичливості, щедро ділячись із ними багатством власної душі, серця.

Найбільш змістовний, ємний і виразний засіб людського спілкуван­ня — слово, мова. Уміння говорити, слухати, вести бесіду — важлива умова взаєморозуміння, перевірки істинності або хибності своїх думок, уявлень. Але є й «німа мова» людських почуттів — погляд, жест, який може бути привітним і образливим, красивим і вульгарним, виражати симпатію або антипатію до людини; поза, манера триматися в розмові, на трибуні тощо також характеризують культуру, вихованість людини. Зміст спілкування — це інформація, передана в міжіндивідуальних кон­тактах від однієї живої істоти до іншої.

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистісною формою існування та функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно пов'язане з іншими проявами цієї самої сутності — діяльністю та духовним світом людини, доповнює їх.

Дійсно, ніяка спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками і т. п. Формування вну­трішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань теж можливе лише завдяки спілкуванню між людьми. Про це свідчать не тільки приклади дітей, які були позбавлені повноцінного спілкування, але й дорослі, якщо позбавити на тривалий час можливості спілкування з подібними собі, можуть втратити набуті ними раніше людські якості. Наприклад, боцман А. Селькірк — прототип Робінзона Крузо, який чотири роки прожив самотньо на безлюдному острові, не тільки розучився розмовляти, але й втратив здатність правильно розуміти, що з ним відбувається.

Проте спілкування може бути не тільки засобом, але й метою. Кожній людині в тій чи іншій мірі властива потреба у спілкуванні. З одного боку, це потреба в нових враженнях, почуттях, знаннях. А з іншого — це по­треба поділитися з кимось власними переживаннями і думками. Тобто, як ми вже відзначали, спілкування є процесом інформаційного обміну. І потреба в такому інформаційному обміні для людини не менш важлива, ніж, скажімо, потреба в обміні речовин. Проте від будь-якого іншого об­міну, наприклад, обміну речами або предметами, інформаційний обмін відрізняється тим, що внаслідок нього відбувається збагачення певним досвідом кожної людини, яка бере участь у спілкуванні.

«Якщо в однієї людини є яблуко і в іншої є яблуко,— відзначав ан­глійський драматург Бернард Шоу,— то після обміну в них залишиться по одному яблуку. Але якщо в людини є ідея й в іншої є ідея, то після обміну в них стане п'о дві ідеї». Тобто під час спілкування відбувається не лише обмін, але й перетворення надбань кожного учасника спілкуван­ня на їхнє спільне надбання. Тому саме через спілкування відбувається   навчання і виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду. Разом з тим саме в спілкуванні виявляють себе і розкриваються різноманітні риси та властивості людини, її внутрішній світ, що стає доступним для інших.

У процесі розвитку потреба в спілкуванні набуває вибіркового ха­рактеру. Хоча іноді й зустрічаються такі люди, яким однаково з ким — аби тільки поговорити, проте в більшості випадків кожна людина має певне коло знайомих або друзів, з якими вона спілкується найбільш охоче. І лише найближчим ми розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними своїми потаємними думками та мріями. Тому в процесі такого товариського спілкування дуже важливо вміти співпереживати з іншою людиною, поставити себе на її місце, дати їй пораду, перейматися її бо­лями та тривогами.

Іноді людина має сильну потребу «сповідатися»,,поділитися з кимось тим, що її найбільше хвилює, або що не дає їй спокійно жити. І їй буває дуже боляче, коли пізніше той, з ким поділилася «найсвятішим», розка­зує ці таємниці іншим, робить їх предметом не співчуття, а критики або навіть глузування. Тому, наприклад, для священнослужителів вважається обов'язковим збереження таємниці сповіді. Обов'язковими є також збере­ження медичної таємниці лікарями. Але й кодекс честі кожної порядної людини не дозволяє їй розголошувати чужі таємниці, тому що це, осо­бливо у відносинах між друзями, розцінюється як зрада.

Деякі дослідники вважають, що не менш важливою, ніж потреба у спілкуванні, для людини є потреба у самоті. І справді, мірою збіль­шення контактів між людьми людині все більше стає властиве бажання відокремитися, зберегти певну дистанційованість від сторонніх. Потрібно звернути увагу на те, що так звана потреба у самоті — це теж потреба у спілкуванні, але в спілкуванні із самим собою, що часто бувають більш повноцінні і важливі, ніж короткочасні контакти з багатьма малознайо­мими людьми. Від таких необов'язкових контактів людина дуже швидко стомлюється. Стомлюється від надмірної зайвої інформації, що може бути їй зовсім нецікавою; стомлюється від того, що в процесі таких контактів їй доводиться постійно стежити за собою, стримувати свої почуття, грати певну роль. Разом з тим вона відчуває потребу розслабитися, розібратися в самій собі, навести певний лад у своїй душі.

Не маючи поруч із собою справжнього друга, з яким можна було б обговорити всі свої проблеми, людина починає спілкуватися сама із со­бою, певним чином немов роздвоюючи власне «Я». В одних випадках вона все робить подумки, ведучи сама із собою або зі своїм уявним партнером внутрішній діалог. В інших — записує свої думки або почуття, веде, наприклад, щоденник. Пізніше це дає їй можливість подивитися на свій внутрішній світ збоку, сприйняти його в об'єктивній формі як щось немов і не своє.

Таке вміння спілкуватися із самим собою, вести внутрішні роздуми-

діалоги, «розмовляти» або «радитися» із власною совістю є надзвичайно

важливим не тільки для прийняття якихось зважених рішень або запо­

бігання помилкам, але й для внутрішнього, духовного розвитку людини,

збереження внутрішньої гармонії.       .

Ціль, зміст і засоби спілкування

Ціль спілкування — це те, заради чого в людини виникає даний вид активності:

—передача об'єктивних знань про світ;

—навчання і виховання;

—узгодження різних дій людей у спільній діяльності;

—встановлення і прояв особистих та ділових взаємин.

Зміст спілкування:

—відомості про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти;       

—інформація про наявні потреби;

—дані про емоційні стани (задоволеність, радість, гнів, сум, жаль і т. п.);   -

—інформація про стан зовнішнього середовища;

—сигнали про небезпеку або присутність десь позитивних факторів.

Засоби спілкування — способи кодування, передачі, переробки та роз­ширення інформації, переданої в процесі спілкування від однієї живої істоти до іншої:

—тілесні контакти: торканням тіла, руками;

—спостереження з боку однієї людини за рухами іншої або сприйняття вироблених нею звукових сигналів;

—мова (мовлення);

—знакові системи (писемність, схеми, тексти, малюнки і т, д.)⁸.

Спілкування складається з:

—пози, жестів, виразу обличчя — 55 %;

—тону голосу — 38 %;

—слів — 7 %. .

Дистанція при спілкуванні

Міжособистісний простір — дистанція спілкування, суб'єктивний просторовий критерій емоційної близькості людей. Чим у більш близь­ких відносинах перебувають люди, тим меншою є відстань між тими, хто спілкується. Ця відстань залежить від віку, соціального статусу   партнерів, їхніх психологічних особливостей та національних стандартів поведінки.

Зазвичай люди почувають себе зручно і створюють сприятливе вражен­ня на співрозмовника, коли сидять або стоять на відстані, яка, на їхню думку, відповідає дистанції діалогу. Ступінь знайомства також визначає просторову дистанцію.

Жінки, як правило, стоять або сидять ближче до співрозмовника (незалежно від його статі), ніж чоловіки. Психічно врівноважені люди підходять ближче один до одного, тоді як тривожні намагаються трима­тися на відстані. Зацікавлені один в одному співрозмовники скорочують дистанцію спілкування. Міжособистісний простір впливає на тривалість і частоту візуальних контактів. Чим ближче перебувають люди один до одного, тим коротші й рідші їхні взаємні погляди.

Інтимна дистанція (0-0,5 м) — члени сім'ї; звичайно не застосову­ється на публіці.

Особиста дистанція (0,5-1 м) — родичі на публіці.

Соціальна дистанція (1-3 м) — вечірки, ділове оточення, робочі примі­щення (виключення — обідні приміщення, звичайно більш багатолюдні), офіційні ділові зустрічі, переговори, формальне оточення.

Суспільна дистанція (більше 3 м) — учителі в класах, що виступають на публіці, офіційне оточення.

Існує два типи людей: «контактні» і «неконтактні». При спілкуванні важливо знати, з ким маєш справу, тому що це дозволяє швидше вста­новити контакт. Різні культури мають свої правила і традиції, що часто приводить до неправильного розуміння один одного.

«Контактні» люди в уявленні «неконтактних»:

—підходять занадто близько;

—надмірно дружелюбні або фамільярні;

—нав'язливі;

—прилипливі.

«Неконтактні» люди розглядаються «контактними» як:

—холодні;

—недружелюбні;

—нечемні;

—нецікаві.

Форми спілкування

У різних народів існують історично сформовані традиційні форми спілкування, які найчастіше закріплені в певних звичаях і обрядах. За­лежно від них навіть вітатися при зустрічі люди можуть по-різному: кланяючись один одному, обіймаючись, цілуючись, потискуючи один одному руку або цілуючи її, проговорюючи певні чемні слова або щось   викрикуючи. Незнання цих звичаїв може ускладнити спілкування або зробити його неефективним.

Подібно до традиційного є так зване формальне спілкування, що регламентується певними нормами і має стереотипний характер. При формальному спілкуванні його учасники немов відіграють певні свідомо відомі ролі: учителя-учня, керівника-підлеглого, лікаря-пацієнта і т, п. Відіграючи ту чи іншу роль, людина займає щодо свого партнера певну позицію, одягає на себе «маску», за якою ховається її власне «Я». Таке спілкування має свої зручності, воно не має потреби в зайвому витрачанні енергії і дозволяє свідомо спланувати його результати, але разом з тим воно збіднює прояви людської особистості.

Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спіл­кування. Іноді вважають, що і воно теж має бути цілком формальним. Але, як показує досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожний з них ураховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене відношення до справи, переживання за його наслідки ла­мають лід суто офіційних відносин між її співучасниками, породжують між ними дружні взаємини.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається непо­вторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські яко­сті. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а містить у собі також почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмованим. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку залежно від обставин або настрою. Саме дружнє спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні та вза-ємодовірі, на співпереживанні та взаємній симпатії, перетворюється із засобу на мету, оскільки воно є самоцінним саме по собі.

Види спілкування

Види спілкування виділяються залежно від змісту, мети і засобів.

За змістом:

Матеріальне спілкування — обмін предметами і продуктами діяль­ності.

Кондиційне спілкування — обмін психічним або фізіологічним станом: люди створюють один на одного вплив, наприклад, щоб під­няти/зіпсувати настрій і т. д.

Мотиваційне спілкування — обмін спонуканнями, інтересами, цілями, мотивами, потребами і т. д.: наприклад, одна людина бажає домогтися того, щоб в іншої виникло/зникло певне бажання, щоб у кого-небудь склалася певна установка до дії, актуалізувалася якась потреба.

Діяльнісне спілкування — обмін діями, операціями, вміннями, на­вичками.

За метою:

Біологічне спілкування — необхідне для підтримки, збереження та розвитку організму. Воно пов'язане із задоволенням основних орга­нічних потреб.

Соціальне спілкування — переслідує цілі розширення та зміцнення міжособистісних контактів, установлення та розвитку міжособистісних відносин, особистісного зростання індивіда.

За засобами:

Безпосереднє спілкування — здійснюється за допомогою природних органів (руки, голова, тулуб, голосові зв'язки і т. д.).

Опосередковане спілкування — пов'язане з використанням спеціаль­них засобів і знарядь для організації спілкування (символи, друк, радіо, телебачення і т. д.).

Пряме спілкування — пропонує особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються, у самому акті спілкуван­ня: наприклад, тілесні контакти один з одним, бесіда при безпосередній присутності двох чи більше членів даного процесу.

Непряме спілкування — здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди або засоби зв'язку.

Невербальне спілкування — не припускає використання звукового  мовлення, мови як засобу спілкування. Воно здійснюється за допомогою  міміки, жестів, пантоміми, через прямі тілесні або сенсорні контакти.

, Багатьом із вищих тварин — собакам, мавпам, дельфінам — надана  здатність невербального спілкування.

Вербальне спілкування — властиве тільки людині і як обов'язкова умова має на увазі засвоєння мови. У цілому воно багатше за своїми можливостями на відміну від невербального спілкування.

Спілкування в групі

Спільна діяльність — один із основних видів спілкування у групі. Вона неможлива без контактів між підлеглими, без обміну інформацією з метою успішного вирішення завдань. Тому спільна діяльність виступає найважливішим чинником організації життя і соціалізації особистості. Конкретними формами спільної діяльності можуть бути гра, навчан­ня, робота. Проте це не означає, що кожному віку властиве тільки те, а не інше спілкування в спільній дії. Найраціональніші процеси спіл­кування, тобто розвиток особистості, відбуваються в гармонійному по­єднанні всіх трьох видів спільної діяльності, які включають в активність всі види спілкування, що збагачують особистість.

У спільній діяльності як виді спілкування, що припускає передачу і обмін інформації не тільки в складі діяльності, але й поза її межами, передбачає наявність відправника (комунікатора) і одержувача (реципі­єнта) інформації.

В акті спілкування треба чітко розрізняти такі його елементи: завдання спілкування; його зміст; засоби спілкування; соціально-психологічний продукт спілкування. Якщо ж один елемент із цієї цілісності випадає, спілкування перетворюється на безцільну розмову. Справжнє інформа­ційне спілкування завжди виконує такі основні функції:

1) інформаційну, головна властивість якої — оригінальність повідом­лення;                      -.

2)    командну — усний наказ діяти так чи інакше, розпорядження,¹ які формулює значеннєве завдання або спосіб його вирішення;

3)    інтегративну, що забезпечує цілісність організації процесу;

4)    переконання, що дає можливість реципієнтові розсіяти сумнів, оста­точно переконатися в правильності дії, що пропонується, одержати тверду впевненість в успіху.

Спілкування в колективній дії відбувається в різноманітних формах. До них належать: повідомлення, пропозиція, прохання, вимога, наказ і установка. Все це відбувається як у словесній, так і у знаковій системі передачі інформації: жестом, мімікою, умовними рухами та іншими кода­ми, які передають інформацію для використання її. Обмін інформацією в процесі спілкування супроводжується різноманітним відношенням реципієнта до повідомлення, яке отримується.

Практична вправа

«Виконання вправ на розвиток комунікативних  навичок учнів»

Мета  вправи:

—актуалізувати потребу в розвитку комунікативних навичок кожного учня;

—відпрацювати невербальні види спілкування;

—познайомитися з функціями спілкування.

Хід роботи:

Інструктування учнів щодо виконання роботи, постановка мети.

Виконання вправи «Дзеркало».

Правила. Передається який-небудь настрій, повідомлення, стан «гри­масою» сусідові зліва. «Гримаса» передається по колу. Вправа закінчується, , коли вона повертається до першого учасника.

Обговорення. Який механізм дізнавання почуття? Які м'язи задіяні? Що ви бачите і відчуваєте, коли передається яке-небудь повідомлення?

Виконання вправи «Естафетна паличка».

Правила. Ведучий проказує будь-яке речення (зміст його неважливий). Завдання наступного учасника — розпочати своє речення із останнього слова попередньої фрази.  Обговорення. Чи легко було придумувати своє речення? Що заважало або допомагало в процесі придумування?

Виконання вправ для закріплення функцій спілкування.

Завдання учасників: дізнатися в епізоді, що програється, функцію спілкування, яка реалізується в процесі спілкування.

Епізоди для роботи

1)   Одному учневі пропонується розповісти про свій день якнайдеталь­ніше. {Функція інформування.)

2)   Для двох учнів: «Тобі 75 років, тобі — 74 роки. Тема вашого спілку­вання — "Ох вже ця молодь"». (Функція емоційного обміну.)

3)      Для-двох учнів: «Ти — учитель, він — поганий учень, ледар, що не під-

! готував завдання. У цей момент він стоїть біля дошки. Ти хочеш

спонукати його вчитися краще. Твої дії?». (Функція спонукання.)

Виконання вправ для закріплення функцій спілкування.

Підбиття підсумку роботи.

                                                                                                                                                                   

Тема:  ТЕХНІКИ ЕФЕКТИВНОГО  СПІЛКУВАННЯ

Мета: познайомити учнів з поняттям «техніка ефективного спіл­кування»; навчити учнів виявляти можливі перешкоди, що виникають у процесі спілкування; формувати основні навички ефективного спіл­кування.

План проведення заняття:                                    .

1. Мовлення як засіб комунікації.

2.     Перешкоди у спілкуванні.

3.     Техніки ефективного спілкування.

4.     Практична робота № 14 «Виконання вправ на відпрацьовування технік ефективного спілкування».

Мовлення як засіб комунікації

Які б не були важливі почуття, емоції, відносини людей, але спіл­кування припускає не тільки і не стільки передачу емоційних станів, скільки передачу інформації. Зміст інформації передається за допомогою мовлення, тобто набуває вербальної або словесної форми.

Мовлення є чимось більшим, ніж механічно вироблений ряд звуків, що виражає скороминущі спостереження та настрої, які займають у дану хвилину того, хто говорить. Мовлення — це людина у цілому. Кожне висловлення і фактично, і у свідомості сприймаючого її являє собою миттєве розкриття всього досвіду і характеру, намірів і почуттів людини. Мовлення — невід'ємна частина характеру і найширшим чином визначає особистість. У наші дні мовлення більш ніж будь-коли коли являє собою головний засіб, за допомогою якого люди живуть разом і співпрацюють у місцевих, національних і навіть міжнародних масштабах. Для світу перед будь-якою небезпекою, що загрожує йому, слово буде тим засобом, яким люди доможуться перемоги, якщо воно запанує.

Слово є засобом передачі інформації, але не завжди відбувається її повна передача від однієї людини іншій. При передачі інформації частково спотворюється її зміст, частково відбувається її втрата.

Цей процес жартівливо проілюстрував А. Моль у прикладі передачі вказівок за ланцюжком «капітан — ад'ютант — сержант — капрал — рядові солдати»:

Капітан — ад'ютантові: «Як ви знаєте, завтра відбудеться соняч­не затьмарення, це буває не щодня. Зберіть особовий склад о 5-й годині на плацу, у похідному одязі. Вони зможуть спостерігати це явище, а я дам їм необхідні пояснення. Якщо йтиме дощ, то спостерігати буде нема чого, у такому випадку залишіть людей у казармі».

Ад'ютант — сержантові: «За наказом капітана завтра вранці від­будеться сонячне затьмарення в похідному одязі. Капітал на плацу дасть необхідні пояснення, а це буває не щодня. Якщо буде йти дощ, спостерігати буде нема чого, тоді явище відбудеться в казармі».

Сержант — капралові: «За наказом капітана завтра вранці о 5-й годині затьмарення на плацу людей у похідному одязі. Капітан дасть необхідні по­яснення на рахунок цього явища, якщо буде дощ, що буває не щодня».

Капрал — солдатам: «Завтра вранці, о 5-й годині, сонце на плацу зро­бить затьмарення капітана в казармі. Якщо буде дощити, то це рідкісне явище відбудеться в похідному одязі, а це буває не щодня».

Видно, що сам процес словесного оформлення думки та їхнє розумін­ня з неминучістю породжує деформацію змісту повідомлення. І все-таки люди розуміють один одного. Розуміння постійно коригується, оскільки спілкування — це не просто передача інформації (знання, фактичних відомостей, вказівок, наказів, ділових повідомлень), а обмін інформацією, що припускає зворотний зв'язок.

Висловлення без орієнтації на співрозмовника має форму монологу. Сума втрат інформації при монологічному повідомленні може досяга­ти 50 %, а в деяких випадках — і 80 % від обсягу вихідної інформації. Монологічність у спілкуванні виховує людей, з малорухомою психікою, низьким творчим потенціалом. Дослідження ж показують, що найбільш ефективною формою спілкування є діалог.

Діалог припускає вільне володіння мовленням, чуйність до невербаль-них сигналів, здатність відрізняти щирі відповіді від ухильних. В основі діалогу — вміння ставити запитання собі та іншим. Замість того> щоб примовляти безапеляційні монологи, набагато ефективніше перетворити свої ідеї на форму запитань, апробувати їх у бесіді з колегами, подиви­тися, підтримуються вони чи ні. Вже сам факт запитання демонструє бажання брати участь у спілкуванні, забезпечує його подальший плин і поглиблення.

Передача інформації може мати різну форму — це може бути і роз­

мова, і бесіда, і суперечка, і навіть лекція. Таким чином, види вербальних

комунікацій дуже різноманітні. Вибір того чи іншого засобу залежить від  цілей висловлення, кількості   учасників. 

Розмова (бесіда, обговорення) — це словесний обмін думками, відо­мостями. Розмова припускає наявність двох чи декількох учасників, які в невимушеній обстановці висловлюють свої думки, міркування з того чи іншого приводу. Обговорення ведеться з якої-небудь певної теми, і кожен учасник висловлює свою точку зору. Учасники розмови ставлять один одному запитання, щоб дізнатися точку зору співрозмовника або * прояснити незрозумілі моменти обговорення. Бесіда особливо ефективна в тому випадку, якщо виникає необхідність роз'яснити яке-небудь пи­тання, висвітлити проблему. Співбесіда — спеціально організована бесіда на суспільні, наукові теми.

Суперечка. Слово суперечка служить для позначення процесу обміну протилежними думками. Під суперечкою розуміється будь-яКе зіткнен­ня думок, розбіжності в точках зору чи питання, предметах, боротьби, за якої кожна із сторін відстоює свою правоту.

В українській мові є й інші слова для позначення цього явища: диспут, дискусія, полеміка, дебати. Досить часто вони вживаються як синоніми до слова «суперечка».

Слово диспут прийшло до нас із, латинської мови' (disputar — мір­кувати, disputatio — суперечка) і спочатку позначало публічний захист наукового твору, написаного для одержання вченого ступеня. Сьогодні в цьому значенні слово «диспут» не вживається. Цим словом називають публічну суперечку на наукову та суспільно Важливу тему.

Дискусією (лат. discusso — дослідження, розгляд розбір) називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування та співставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного вирішення спірного питання. Дискусія вважається ефективним спосо­бом переконання, тому що її учасники самі доходять того чи іншого висновку.

Збори, не оточені формальностями і присвячені обговоренню якогось приватного питання, зазвичай називаються масовим мітингом. Засідання комісії — найчастіший вид масового обговорення. Масові дискусії підко­ряються правилам парламентської процедури. Але іноді процедура буває зовсім простою, неформальною. Однак і в таких випадках є голова, який стежить, щоб обговорення йшло нормально і тільки за порядком ден­ним, щоб ніхто під час обговорення не займав переважного положення і щоб висловилося по можливості якнайбільше компетентних учасників зборів.

Симпозіум — ряд виступів групи людей з короткими висловленнями на одну й ту саму тему. її цілі зводяться звичайно не до вирішення про­блеми або суперечки, а до викладу різних точок зору для розширення кругозору аудиторії та для впливання на неї.

Лекція, являючи собою єдиний виступ з наступними питаннями слухачів і відповідями на них лектора, іноді розглядається як дискусія.

 Лекційна форма часто знаходить застосування на заняттях з мистецтва мовлення, оскільки вона не пов'язана певною формою і часом.

Інший характер має полеміка. Про це свідчить і етимологія цього терміна. Давньогрецьке слово polemicos означає «войовничий, ворожий». Полеміка — це не просто спір, а такий, при якому є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і мовлень. Полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з того чи іншого питання, публічна суперечка з метою захистити, відстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

Полеміка відрізняється від дискусії та диспуту саме своєю цільовою спрямованістю. Учасники дискусії і диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину. Ціль полеміки інша: треба здобути перемогу над супротивником, відстояти і ствердити власну Позицію. Однак слід мати на увазі, що справді наукова полеміка ведеться не просто заради пере­моги як такої. Спираючись на принципові позиції, полемісти вирішу­ють соціально значимі питання, їхні виступи спрямовані проти всього, що заважає ефективному суспільному розвитку.

«Слово — це саме життя — говорив Т. Матій,— Принциповою умовою успішної взаємодії є здатність людей знайти спільну мову — саме мову, а не жест чи позу».

«Слово,— пише психолог А. Р. Лурія,— є і засобом контакту, і зна­ряддям складної розумової діяльності. Практика свідчить про зростаюче знання, про мовні комунікації в умовах ускладнення виробничих контак­тів людей, у процесі взаємин керівників і підлеглих, особистості та ко­лективу. Для правильного викладу думки за допомогою слова необхідно уважно стежити за гармонічним поєднанням у слові функцій спілкування та узагальнення, комунікації та мислення».

Перешкоди в спілкуванні

Подвійні сигнали у спілкуванні

Невідповідність між вербальними і невербальними планами спілку­вання породжує двозначність. Слова свідчать про одне, а все інше — про інше Майже завжди це відбувається неусвідомлено. Слухач сприймає два сигнали, але може реагувати тільки на один: може сприйматися тільки буквальне значення слів, ігноруючи все інше, а може бути навпаки.

 Приклад. Жінка говорить із радісною посмішкою: «Я жахливо себе почуваю». Тут у наявності подвійний сигнал. Реакції на таке висловлення можуть бути наступні:

—«Це дуже погано» — на що жінка може сказати, що пожартувала;

—«Ти відмінно виглядаєш» — може викликати образу — «Як ти можеш так говорити!»;        

—Ігнорування слів — жінка може скипіти: «У чому справа, тобі на­плювати?»;

—Урівноважений відгук: «Я не знаю, що ти маєш на увазі. Ти посмі­хаєшся, але в той же час говориш, що тобі погано. Що ж ти хочеш сказати?». (Це висловлення може виразити щирі почуття і позбавити певної невизначеності.)

Маски у спілкуванні

Рекомендована вправа. Привітатися, зобразивши на обличчі ввічли­вість, глузування, агресивність, зневагу, участь, радість, скорботу, лесто­щі. Потім сказати фразу, зображуючи на обличчі ті самі стани, додавши жести і рухи.

Обговорення:

—чи достатні наші можливості для вираження своїх почуттів; ')

—які почуття, що виникають у контакті, ми часто намагаємося при­ховати від партнера в спілкуванні.

Перекручування інформації у спілкуванні

Рекомендована вправа. Кілька людей виходять із кімнати. Заходить перший учасник, йому зачитується невеликий текст, у якому багато точної інформації. (Це може бути також показ якої-небудь картинки з безліч­чю предметів). Потім він повинен якомога більш точно передати зміст отриманого повідомлення іншому, хто ввійшов, і т. д. Інші не повинні допомагати або показувати свої емоції.

Обговорення:

—спробувати визначити причину перекручування інформації;

—як змінює інформацію стать, взаємини, гіперзначимість ситуації, хворобливе самолюбство, відносини до тактильних дотиків, вік та ін.

—Формування образу партнера

Рекомендована вправа. Два учасники одержують завдання продемон­струвати наступні стани, привітавшись і поставивши кілька запитань rpynj: 1) самовдоволена впевненість високий пост, що займає людина, 2) весела, безтурботна людина.

Обговорення:

—на підставі чого склався образ;

—наскільки об'єктивний образ;

—як відбиваються на створенні образу наступні чинники: соціальна,, інтелектуальна першість;

фактор зовнішньої привабливості; фактор любовних, дружніх відносин; позитивне відношення до людини;                                 
                                                                                                              

Тема:  Техніки ефективного спілкування

«Два вуха і один язик дані нам для того, щоб більше слухати і менше говорити» (Зенон із Кітіона)

Розгляд питання можна почати із виконання вправи. Для цього учням слід розбитися на пари і розговорити співрозмовника на тему, що кожного з них цікавить, обговорити, у кого вийшло, у кого — ні та з чим це пов'язано.

2 основних правила спілкування:

— Кращий співрозмовник — не той, хто вміє добре говорити, а той,

хто вміє добре слухати. —- Люди схильні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.

Чому люди не слухають? Це може бути пов'язано з безліччю причин, наприклад, поглинутість власними думками, емоційна неврівноваженість, уражене самолюбство, виставляння оцінок сказаному (не закінчивши до кінця, оцінюємо), втрата уважності до близьких, неволодіння техні­кою слухання.

Прийоми розуміючого слухання

Нерефлексивне слухання — це слухання без аналізу, що дає можливість співрозмовникові висловитися.

Правила. Мінімум відповідей (невтручання), зворотний зв'язок, тобто ми повинні постійно давати співрозмовникові зрозуміти, що ми його чуємо.

Корисно

Коли співрозмовник дуже бажає висловити своє ставлення до чого-небудь, доречно розпочати з відкритого запитання: «Що ви думаєте з цього приводу?». У напружених ситуаціях, коли співрозмовник хоче обговорити наболілі питання, розсудливо спочатку дати людині висловитися, а потім приступити до вирішення проблеми.

У співрозмовника проблеми із висловленням своїх труднощів, тур­бот, радостей. Можна використовувати все ті ж самі відкриті й закриті запитання: «Вас щось турбує?», «Ви, напевно, хочете поділитися своїми новинами?» і т. д.

Якщо ви не згодні з тим, про що говорять і що говорять, краще од­разу висловити свою точку зору, інакше бачачи ваш зворотний зв'язок, ваш співрозмовник буде думати, що ви повністю з ним згодні.

З'ясування — це звертання до мовця за деякими уточненнями; ви­конується за допомогою з'ясовуючих питань.

Правила. Необхідно точне розуміння позиції співрозмовника.

Корисно

Якщо людина говорить плутано, перестрибує з одного на інше, пи­тання, що з'ясовуються, показують мовцеві, що її слухають і намагаються зрозуміти.

Перефразування — це означає сказати одну й ту саму думку, але трохи іншими словами.

Правила. Розпочати бесіду з таких слів, наприклад, «Якщо я Вас пра­вильно зрозумів...», «Інакше кажучи, Ви вважаєте,..». У діалозі орієнтува­тися саме на зміст, а не на емоції. Вибрати головне і сказати це своїми словами; не перебивати (тільки під час пауз).

Корисно

У конфліктах або під час дискусій, якщо ви повторюєте думку співроз, мовника, перш ніж висловити аргумент проти, то він з більшою увагою  поставиться до вас, тому що він побачить, що його слухають і намагаються  зрозуміти, а також у співрозмовника з'являється можливість побачити  чи правильно його розуміють.

Резюмування — це підбиття підсумків.

Правила. Використовувати фрази на зразок: «Таким чином, голов­не...», «Отже, Ви пропонуєте...», «Ваша основна ідея, як я зрозумів, у тому що...».

При резюмуванні з цілої розмови виділяється тільки його частина.

Відбиття почуттів — це прагнення показати співрозмовникові, що ми розуміємо його почуття.

Корисно

У конфліктних ситуаціях, якщо дати зрозуміти людині, що її почуття розуміються, то напевно обвинувальне розжарення її мовлення спаде.

У висновку можна запропонувати обговорити два можливих варіанти бесіди двох друзів (у першому випадку — реакція на буквальні слова, у другому — на почуття).

—Як мене замучили відносини із шефом. Напевно, піду я звідти.

—І правильно! Навіщо тобі це нервування? Переходь ти в інше міс­це.

—Як мене замучили відносини з шефом. Напевно, піду я звідти.

—Мені здається, ти просто втомився постійно боротися за свої пропо­зиції і, мабуть, хочеш відпочити від усього цього, хоча б на якийсь час.

Правила ефективного спілкування:

Акцент робиться на емоційному стані співрозмовника. Можна використовувати такі слова, як «Мені здається, що Ви від­чуваєте...», «У мене таке відчуття, що Ви чимось...» і т. д.

Бажано уникати категоричних формулювань, таких, як «Я впевне­ний, що...».

Слід враховувати й інтенсивність почуттів співрозмовника.

Зрозуміти почуття співрозмовника різними шляхами (за виразом обличчя, жестами, інтонацією співрозмовника, за вживанням ним слів «неприємний», «підступний», «вбивчий», «несподіваний» і т. п.).

Необхідно якомога яскравіше уявити, що ми самі відчували б на місці мовця в такій ситуації.

Для більш повного розуміння співрозмовника ми часто ставимо пи­тання і одержуємо на них відповіді. Питання можна умовно поділити На прості та складні, відкриті та закриті, прямі та непрямі. Відповіді у свою чергу поділяються на повні та неповні, прямі та з прихованим змістом, пояснюючі та ті, що відводять убік.  

Шість правил Д. Карнегі, які дозволяють сподобатися людям:

Щиро цікавтеся іншими людьми.

Посміхайтеся.

Пам'ятайте, що ім'я людини — це найсолодший і найважливіший

для неї звук будь-якою мовою.                                                          

Будьте гарними слухачами. Заохочуйте інших говорити про самих

себе.

Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

Щиро вселяйте вашому співрозмовникові свідомість його значущо­сті.

Дванадцять правил Д. Карнегі, які дозволяють схилити   людей   до  вашої  точки зору:        

Єдиний спосіб узяти гору в суперечці — це ухилитися від неї.

Проявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не го­воріть співрозмовникові, що він неправий.

Якщо ви неправі, визнайте це швидко і рішуче.

Із самого початку дотримуйтеся дружелюбного тону.

Змусьте співрозмовника одразу ж вимовити «так».

Нехай більшу частину часу говорить ваш співрозмовник.        - .

Нехай ваш співрозмовник вважає, що ця думка належить йому.

Щиро намагайтеся дивитися на речі з погляду вашого співрозмов­ника.

Ставтеся співчутливо до думок і бажань інших.

Виявляйте більше шляхетних мотивів.

Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефективно.

Кидайте виклик, зачіпайте за живе, не ображаючи співрозмовника.

Вісім правил, дотримання яких дозволить впливати на людей, не об­ражаючи їх і не викликаючи в них почуття образи

Починайте з похвали і щирого визнання гідності співрозмовника.

Вказуйте на помилки інших не прямо, а опосередковано. Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім вже критикуйте свого співроз­мовника.

Ставте співрозмовникові питання замість того, щоб йому щось на­казувати.

Давайте людям можливість врятувати свій престиж.

Виражайте людям схвалення з приводу найменшої їхньої удачі та від­значайте кожний успіх. Будьте щиросердими у своїй оцінці та щедрі на похвалу.

Створюйте людям гарну репутацію, яку вони намагатимуться ви­правдати:

Вдавайтесь до заохочення. Створюйте враження, що помилка, яку ви хочете бачити виправленою, легко виправляється, робіть так, щоб те, на що ви спонукаєте людей, виявилося їм неважким.

Домагайтеся, щоб люди були раді зробити те, що ви пропонуєте.

Практична  вправа   «Виконання вправ на відпрацьовування технік ефективного спілкування»

Мета вправи:

—розвивати комунікативні навички учнів;

—відпрацювати техніки ефективного Спілкування. Хід роботи:

1. Інструктування учнів щодо виконання   вправи , постановка мети.

2.     Виконання  вправи: програвання ситуації зустрічі двох друзів, які давно не бачилися і для яких:

а) ця зустріч бажана для обох сторін;

б) зустріч байдужа одній зі сторін;

    в) зустріч небажана для однієї із сторін.                                    

3. Підбиття підсумку роботи.